Не тільки Україна: навіщо Путін відкриває другий фронт в Сирії

Не тільки Україна: навіщо Путін відкриває другий фронт в Сирії

558
ПОДЕЛИТЬСЯ

Лідер Кремля хоче довести, що він може бути на одній нозі з США Путін направивши російські війська в бік Сирії.

Останнім часом все більше підтверджується участь російських військових в сирійській війні. Навіщо Росії нова гібридна війна і який політичне значення має сирійська кампанія.

Битва Путіна за Україну «гібридна» тільки в тому сенсі, що переслідує подвійну мету: по-перше, захопити Україну та започаткувати відновлення «Радянського Союзу», «Російської імперії» — загалом, імперської держави; по-друге, довести всьому світові, що Росія має право на територіальні захоплення і розширення своєї сфери впливу за межі нинішніх російських кордонів. Дії РФ в Сирії до «гібридності» відношення не мають. Це продовження старої радянської політики, яка, в цілому, ніколи не змінювалася, хіба що — стосовно до Ізраїлю. Ось вже де, дійсно, «гибридность», а скоріше шизофренічность: з одного боку — безвізовий режим і відкрита до Ізраїлю еміграція; з іншого — продаж сучасних видів озброєнь заклятим ворогам Ізраїля, наприклад, Ірану, який має намір знищити Ізраїль.

Російська політика щодо Сирії і російські військові дії в Сирії, якщо до них дійде або вже дійшло, служать тим же цілям. Путіну важливо довести Європі і США, що Росія має право використовувати свої війська далеко за своїми межами, якщо цього вимагають (на думку російського керівництва) інтереси держави. Іншими словами, вторгаючись до Сирії — і в політичному сенсі, і у військовому — Путін вважає, що діє «точно так само», як США в Іраку. Це те, на чому наполягає і хоче продемонструвати світу Путін: паритетність відносин зі Сполученими Штатами. «Росії дозволено те, що дозволено США», — ось головна теза промови Путіна на Генеральній асамблеї ООН.

Виступ Путіна в ООН у Нью-Йорку в кінці вересня буде присвячено головним чином двом питанням: сирійському і українському. Путін оголосить всьому світу, що правила гри змінилися, і з Росією необхідно рахуватися, оскільки у неї є армія і ядерна зброя, і вона має намір використовувати при вирішенні своїх зовнішньополітичних завдань і перше, і друге. Перший зовнішньополітичний інструмент — армія — давно вже використовується: в Чечні, де російська політика щодо чеченського населення нічим не відрізнялася від нинішньої політики Асада щодо своїх власних громадян; у Придністров’ї, в Грузії (Південній Осетії і Абхазії), в Україні і ось тепер — в Сирії.

Другий інструмент — ядерна зброя — поки залишається в запасі, і Росія, використовуючи для цього керованих Путіним політиків-акторів типу Рогозіна та Жириновського, а то й самого Путіна (у відомому документальному фільмі про захоплення Криму) постійно нагадує світові, що від неї всього можна очікувати, в тому числі — і застосування ядерної зброї, «якщо щура заженуть в кут».

Так що весь світ стурбований тепер ще однією делікатною місією: як би виманити з кута щура, який сам в цей кут забрався і виходити звідси не бажає, хоча всі двері відкриті. Оптимісти, безумовно, сподіваються, що Путін в ООН публічно заявить про вихід з кута. Але більш за все можна розчарувати оптимістів і нічого хорошого від виступу Путіна не слід чекати.

Наслідки від ведення військової кампанії в Сирії вже є, і дуже серйозні. Проблема в тому, що весь світ вважає ці наслідки катастрофічними, а Путін — позитивними. Росія з мирного партнера перетворилася на войовничого супротивника. Економіка Росії, до 2014 року є невід’ємною частиною всесвітньої ринкової системи, поступово виходить з всесвітнього ринку в самоізоляцію. У результаті цього падають ціни на російську сировину і, відповідно, на російську валюту, оскільки, якщо РФ не є більш надійним торговельним партнером, вільний ринок змушений переорієнтуватися на сировинні ресурси інших країн.

Путін вважає, що це ціна за нову політику Росії. Обваливши рубль, він зробив всіх громадян Російської Федерації співучасниками своїх зовнішньополітичних операцій. Як сказав Дмитро Медведєв в Криму 31 березня 2014: «Ще раз підкреслюю — це наша з вами колективна відповідальність. І колективна, і персональна».

Абсолютно вірно: за нинішню російську політику несуть відповідальність персонально всі політичні діячі Росії, а колективно — все населення Російської Федерації. Складність, в тому, що у російського населення давно вже немає права голосу. Виборча система на центральному і на місцевих рівнях давно захоплена Кремлем; преса абсолютно вся — під дуже жорстким контролем; опозиційні ЗМІ витіснили за кордон, і існують вони лише в електронному форматі, тобто — охоплюють незначну частину населення. Тож громадяни РФ, хоч і відповідають за дії нинішнього російського керівництва за формулою «кожен народ гідний того уряду, який він має», але попит з цього народу — маленький, принаймні, сьогодні. Очікувати, що він виповзе на площі і вимагатиме повалення путінського режиму, не доводиться.